Людство ще не досягло такого рівня розвитку, щоб в’язниці стали зайвими. На превеликий жаль, буцегарні були й залишаються потрібними й переповненими. США знаходиться на 56 місці в рейтингу злочинності, тобто, за статистикою, на 100 тисяч жителів скоюється 48 злочинів. Отже, в’язниці потрібні, бо кращого способу перевиховання, як ізоляція, людство не придумало. Оскільки Х’юстон є четвертим містом за кількістю населення в США, то і злочинців тут не бракує, а отже, і тюрми тут є. Одним з найвідоміших закладів цього типу є Harris Country Jail. Далі на houston-future.
Історія створення
В’язниця Harris Country Jail у Х’юстоні бере свій початок ще від часу заснування міста, тобто від 1836 року. Зрозуміло, що правопорушників ніколи не бракувало, а в буремні часи становлення чи створення чогось нового їх в таких місцях завжди було багато. Тому першу буцегарню довелося пристосовувати нашвидкуруч. Розташовувалася вона в невеликому будинку на Мейн-стріт. Оскільки приміщення були маленькими та непристосованими для такого використання, а “клієнтів” було багато, тому в’язниця була переповненою весь час, а санітарні умови були далеко не найкращими. Тому в 1840 році було вирішено спорудити нову будівлю під в’язницю. Вона була набагато більшою, безпечнішою та пристосованою для потреб арештантів та наглядачів. Але водночас вона вимагала більшого фінансування на утримання, тому стала доволі дорогим задоволенням для округу. В ході дискусій було вирішено її закрити, натомість укласти контракт з приватною компанією, яка б займалася пенітенціарними справами з охорони та утримування в’язнів Х’юстона. Така компанія знайшлася і мала назву “Тюремна компанія округу Гарріс”. Звичайно, що ситуація з переповненими камерами та антисанітарією не була вирішеною зі зміною форми власності. Але попри всі негативні чинники, приватна в’язниця проіснувала 20 років, пережила кілька бунтів та втеч, та все ж таки у 1886 році була закрита, розформована і таким чином перестала існувати.
Розбудова нових в’язниць
Міською владою знову було вирішено будувати нову велику в’язницю, і попри значні витрати на її спорудження та утримання, це була необхідна інвестиція у спокій та добробут Х’юстона, оскільки місто розвивалося, розширювалося та розбудовувалося, а разом з ним збільшувалася кількість населення і росла злочинність. Тому нове приміщення вже у 1987 році було збудоване і відкрите. Але і воно швидко стало замалим для потреб Х’юстона. З архівних даних відомо, що на початку XX століття у в’язниці налічувалося більше тисячі в’язнів.
Коли стало зрозуміло, що тюрма не зможе вмістити всіх засуджених, то було вирішено втретє будувати нову в’язницю. Так у 1912 році було збудовано нове приміщення буцегарні. Воно знаходилося на вулиці Сан-Хасінто і було набагато більшим. Нову третю для міста в’язницю відкрили у 1914 році та з того часу вона функціонує і до наших днів. Щоправда, її кілька разів розширювали, перебудовували та ремонтували. На початок XXI століття в будівлі утримувалося 12 тисяч в’язнів, що, звичайно, перевершувало можливості приміщень. Тож у 2007 році було запропоновано збудувати нову в’язницю, навіть було складено кошторис у 245 мільйонів доларів, але проєкт був відхилений через брак коштів. 
Умови утримання та статистичні дані
В’язниця — не курорт, і це зрозуміло. Але якими б не були ув’язнені, щоб вони не скоїли, вони теж мають право отримувати належні умови. Тому останні десятиріччя умови утримання в Harris Country Jail були предметом численних дискусій. Арештанти повсякчас скаржилися на неналежне утримання, антисанітарію та переповнені камери. Було навіть спровоковано самими в’язнями кілька бунтів на знак протесту проти поганих умов. Місцева влада під тиском ЗМІ змушена була реагувати на такі сигнали. Тому було проведено ремонтні роботи та розширено приміщення. Впроваджено нові програми, які спрямовані на покращення добробуту та потреб в’язнів. Але все ще цей комплекс робіт не вирішив усіх проблем.
Якщо переглянути статистичні дані, то вже багато років в’язниця працює на понад 120% своєї потужності. 63% арештантів чекають на рішення суду, а тільки 37% вже отримали свій вирок. 80% ув’язнених мають проблеми з психікою. В середньому в рік у Harris Country Jail помирає 24 ув’язнених, серед них половина таких, що мали задокументовані психічні відхилення. Середні витрати платників податків округу на утримання однієї особи у в’язниці Harris Country Jail в день складає 59 доларів, а на всіх арештантів в день Х’юстон витрачає 375 299 доларів. Як бачимо, владі Х’юстона є над чим працювати. І цих проблем буде зажди багато, оскільки злочинність не зменшується. До того ж останнім часом з’явилася ще одна проблема — брак кадрів. Оскільки заробітна плата невелика, а працювати доводиться зі специфічним контингентом, тому охочих на вакантні посади недостатньо. Тому влада Х’юстона шукає розв’язання цих проблем, яких з роками не стає менше, і вони є нагальними.
