Серед найбільших здобутків людства у XX столітті, одне з провідних місць займає телебачення. Це був великий прорив технологій демонструвати картинку на значну відстань. І хоча сьогодні для кожного з нас це видається звичною річчю, на той час це було справжнє диво. Х’юстон у цьому плані не пас задніх і був серед першопрохідців у цій сфері у США. Далі на houston-future.
Піонер Х’юстонського телебачення
Власник та першопроходець у сфері телебачення Х’юстона пройшов шлях, що вартий фільму. Ним був Альберт Лі. Приїхав ще зовсім малим хлоп’ям до міста разом зі збанкрутілими батьками з Галлеттсвілля. Фермери, що звикли жити в тиші, змушені були адаптуватися в гамірливому місті. Щоб утриматися на плаву, всі члени сім’ї працювали. Тому малий Альберт теж посильно вносив свою частку до сімейного бюджету. Він пройшов шлях від торговця газетами до власника готелів та першої телевізійної станції, працюючи на різних посадах. Він був докером на залізниці, продавцем, комівояжером, вирощувачем кавунів, співвласником магазину, брокером та кур’єром.
Історія його зв’язку з телеіндустрією теж цікава. Спочатку його вже доволі знаного у суспільстві товстосума зацікавило радіо. Воно заполонило місто, а згодом і душу амбітного бізнесмена. Він в цьому вбачав не тільки можливості для заробляння грошей, але й для потіхи власного самолюбства. У 1946 році визрів момент придбати частоти для власного радіомовлення. В тандемі зі своїм другом та бізнес-партнером Джуліаном Веслоу вони подали заявку на реєстрацію станції. Це мав бути другий дозвіл у Х’юстоні на радіомовлення.
Та на їхню біду, конкурентом, який теж бажав отримати ці частоти, став такий собі Роберт Бартлі. Він виявився племінником спікера Палати представників США Сема Рейберна. До того ж Рейберн був керівником департаменту Національної асоціації мовників. Ці зв’язки допомогли стати безперечним фаворитом Бартлі. Проте Лі довго виношував плани та йшов до омріяної мети, щоб легко здатися. Він подав апеляцію, вказавши, що його опонент не проживає у Х’юстоні та навіть був всього двічі у місті. Всіма можливими способами Альберт Лі таки отримав омріяний дозвіл на транслювання свого радіомовлення у 1947 році. Так він став майже одноосібним медіавласником Х’юстонського радіо.
З Нью-Йорка з ідеєю про телебачення
Цього ж року він у справах був у Нью-Йорку. Тут він вперше побачив телебачення. Це його надзвичайно вразило. Повертався він додому з твердим наміром створити таку диковинну річ як телебачення у Х’юстоні. Стверджують, що він навіть не заїжджав додому, а одразу повернув до відповідної установи, щоб подати заявку на створення телевізійної станції та запуску її в ефір. Довгих три місяці йому довелось чекати схвалення. Але і тут йому поталанило, бо вже через деякий час видача ефірних частот по всьому США була припинена.
Перша ефірна ластівка
Ще цілий рік пішов на закуповування та монтування телевізійної апаратури. Перше тестове віщання відбулося 20 грудня 1948 року. Офіційно канал KLEE-TV мав вийти на Новий рік, тобто 1 січня 1949 року. Була представлена святкова телепрограма. Та все мало не зірвалося.
За пару годин до ефіру радісний власник каналу демонстрував високопоставленим гостям “диво-машину” століття. І враз прозвучав сильний гул і все замовкло, передавач вимкнувся. Справа виявилася у водопровідній трубці, що охолоджувала систему, Яка від перегріву тріснула. Поремонтувати не було змоги, оскільки вона була в одному екземплярі. Ефір був на межі зриву. Головний інженер Пауль Гундорф під тиском Альберта Лі метався, як в’юн на сковорідці, і в результаті зумів полагодити систему охолодження, замінивши трубу з підручних матеріалів. Розлючений Лі змусив його у прямому ефірі пояснити глядачам, чому сталася затримка ефіру на 3 години. Бідний Пауль спромігся тільки сказати: “У нас були проблеми… було багато проблем, але ми їх вирішили”. Святковий настрій для глядачів був врятований, і ефір транслювався до 2 години ночі.
Незабаром Альфред Лі захворів і через два роки після запуску свого улюбленого дітища. Після його смерті телекомпанію KLEE-TV продали бізнесменам з Далласу. Вони вже володіли медіа у себе в місті, але після купівлі об’єднали потужності та перенесли штаб-квартиру до Х’юстона. В ефірі транслювали різноманітні шоу, музикальні фільми та передачі для домогосподинь з демонстрацією кулінарних рецептів. Не забували й про малечу. Щоденно о 3 годині транслювали лялькову передачу за участю песика, який успадкував 5 мільйонів доларів, і що він з ними зробив. Поступово телебачення ставало невіддільною частиною життя х’юстонців.
Нова віха історії
У 1953 році у Х’юстоні з’явилася перша громадська некомерційна телевізійна станція — KUHT-TV. Вона була заснована двома професорами Х’юстонського університету Джоном С. Шварцвальдером, професором кафедри радіотелебачення, та Джоном В. Міні, професором англійської мови. Вперше вони вийшли в ефір 25 травня 1953 року. Вони позиціювалися як освітня платформа для навчання всіх охочих. На каналі демонстрували університетські курси. На тиждень таких занять було внесено в розклад до 15 годин. Більшість курсів транслювали вночі. Це було зроблено для тих студентів, які вдень працюють, щоб таким чином вони не відставали від програми. У 1955 році вперше у Х’юстоні було продемонстровано кольорове телебачення.
З 1970 року KUHT-TV поглинула мережа Служба суспільного мовлення. Вони змінили концепцію ефіру і поруч з освітніми лекціями почали демонструвати дитячі шоу та фільми, пізнавальні наукові передачі та новини регіону і світу. Канал був першим з таким нововведенням як закриті субтитри та ввела аудіосервіс для людей з вадами зору та двомовних глядачів. Канал і досі залишається актуальним і одним з улюблених для жителів Х’юстона.
Грандіозне поширення TV
Наступні роки були гігантським кроком для телебачення. В 70-х роках минулого століття з’явилися філії загальнодержавних каналів. Серед них найвідоміші: KPRC-TV, що належав компанії Houston Post і був філією NBC, KHOU-TV — працював як афіліат CBS,
KTRK-TV — філія ABC, KHTV — незалежний канал, заснований у 1967 році, який став популярним завдяки дитячим програмам, фільмам і локальним новинам. Окрім появи нових каналів, на порядок кращим стала якість зображення. Також урізноманітнилися передачі. Не переставали залишатися улюбленими шоу та кулінарні програми. З’явилися спортивні новини, демонстрація змагань та матчів улюблених команд.
У 1980-х роках з’явилися нові гравці. Серед них потужний KRIV-TV, що є у власності одного з найбільших медіахолдингів США — компанії Fox. В цей час з’являється кабельне телебачення, що зумовило створення нових каналів, які презентували себе як тематичні, тобто суто спортивні, канали з демонстрацією фільмів чи дитячі. Також з’являються телеканали, що орієнтовані на певного глядача за національною приналежністю. В той таки час вперше в історії Х’юстонського телебачення деякі канали перейшли на цілодобове мовлення.
Велика кількість каналів породжувала значну конкуренцію. В боротьбі за глядача вони змушені були вигадувати щось нове та неординарне. Так на початку 90-х починають виходити в ефір реаліті-шоу та ток-шоу на гострі соціальні теми.
З розвитком інтернету та мобільних телефонів телебачення відійшло на задній план, однак не втратило своєї актуальності. Телебачення в Х’юстоні залишається важливим інструментом інформування та розваг, адаптуючись до нових технологій і запитів аудиторії, зберігаючи свою локальну ідентичність.
