Абсолютно всі особистості, які стали на спортивну стежину мають лише одну мету, стати найкращим і це стосується всіх видів спорту, починаючи від бобслею, закінчуючи королем спорту, а саме футболом. Навіть найталановитіші футболісти, хай би який талант їм не був закладений природою, все ж зобов’язаний відшліфовувати свою майстерність, адже не існує межі досконалості. Далі на houston-future.
Тож закономірність проста, без належної спортивної інфраструктури немає сенсу говорити про суттєві досягнення.
Футбольні герої і персоналії Х’юстона
Такий вид спорту, як футбол, є достатньо розповсюдженим в місті на будь-якому рівні, починаючи від аматорського, закінчуючи професіональним та місту є ким пишатися. Найвідомішими колективами за всі роки звісно вважаються “FC Dynamo”, “Houston Texans”, “Х’юстон Деш” й інша плеяда тих, хто є постачальником молодих талантів до вищезгаданих команд і не лише.
Неможливо не згадати ті імена, які назавжди великими літерами вписані в літопис футбольного життя Х’юстона, серед яких:
- Зак Вітбред;
- Брайан Окоч;
- Франциско Навас;
- Крістіан Дуарте;
- Бреде Хангеланд;
- Вілліс Форко.
Та це лише крихітна частина списку, який може бути куди більшим, але варто подивитися правді в вічі, що великих імен, таких як Кріштіану Роналду, Марко Ван Бастен чи Ліонель Мессі у цьому списку немає. Чи можна виправдовувати цю ситуацію тим, що США це країна баскетболу та регбі, питання, певне, залишиться риторичним. Та з іншої сторони варто задовольнятися тим, що є і тримати в голові думку: “Що в когось і того немає”. Та дорікати місту в тому, що спортивна інфраструктура не розвинена, неможливо, адже де і як готуватися до нових звитяг, можливостей вдосталь.
Арени Х’юстона. Цифри, факти, показники
Відправною точкою в цьому питанні має стати запит до інтернету: “Футбольні арени Х’юстона”, після чого пошукова система видає нам красномовні посилання та найголовніше, мапу спортивних арен. Загалом можна констатувати, що червоних позначок близько двадцяти, та більшість з них сконцентровані в самому серці міста. Зрозуміло, що деякі з цієї когорти є головними аренами, а деякі виступають в ролі статистів і виконують функцію тренувальних баз, або ж служать аренами для аматорських клубів.
Перші повноцінні арени в Х’юстоні розпочали свою діяльність близько екватора минулого століття, серед яких згадуються “Стадіон Роберта Райса”, та “Стадіон Робертсона”. А новачками у цьому переліку варто вважати “NRG-стедіум” (2002) та “Компас Стедіум” (2012). Чи можна з цього факту зробити висновок? Певне, що так, адже спортивна інфраструктура не відчуває простою, а навпаки тягнеться все вище по осі “Y”.
Ще одним приємним моментом в цій статистиці має бути той факт, що багатовікові арени забезпечені належним обслуговуванням і слово “реконструкція” для “мастодонтів” аж ніяк не пустий звук. Всі “молодильні” процедури арени міста отримали вчасно і зазирнувши до сучасного списку стадіонів міста в сучасності, неможливо сказати, що якийсь з них в занепаді.
На десерт зазирнемо до статистики, яка розповідає нам, що найбільша футбольна арена в Хюстоні – це “NRG-стедіум” з місткістю понад 71 тисячу вболівальників.
Тож середній показник місткості арени сягає позначки в 40 тисяч, а звідси є висновок, що футбол в Техасі люблять і ним цікавляться. Також, згідно даній статистиці, пасе задніх в цій когорті – “Шел Енерджі”, який може прийняти одночасно 22 тисячі вболівальників.
Серед всіх цих, здавалося б, приємних показників, маємо лише один нюанс у відсутності імен в світі футболу. Попри розвинену інфраструктуру та її якісний стан хочеться колись побачити уродженця Х’юстона з золотим м’ячем в руках. Дехто скаже: “Нереально”, але мріяти ніхто ж не забороняє.
