Як стверджує прислів’я: чоловіки люблять м’ясо, обожнюють їздити на м’ясі та… секс. Ці три постулати є постійними супутниками сильної половини людства. І якщо їздити на м’ясі, тобто конях, це суто чоловіча справа, то з двома іншими потрібна участь жінки. А як були справи з цим на початку заснування Х’юстона та як справлялися чоловіки з Х’юстона з інтимно-амурними потребами розглянемо далі на houston-future.
Жриці кохання в штаті Самотньої Зірки
Що стосується полунички у Техасі, то тут штат нічим не відрізнявся від інших міст. З появою перших поселень одразу з’являлися представниці найдревнішої професії. Протягом всього існування штату до проституції як явища ставилися по-різному. Був час, коли офіційно її хотіли легалізувати. Згодом суспільна думка мінялася, і повії виганялися з міст, а будинки розпусти спалювалися вщент. Але зазвичай влада закривала очі на це явище, таким чином толеруючи його.
Найяскравіше ставлення суспільства та влади до проституції характеризують слова мера Галвестона, який обіймав цю посаду з 1947 по 1955 рік. Він сказав так: “Якщо Бог не міг зупинити проституцію, чому я повинен?”. Пояснюється така позиція просто: влада була зосереджена повністю в руках чоловіків. А чоловіки… дивитися вище, їхні три головні життєві позиції.
Таким чином від початку заснування будь-якого міста штату разом з першими поселенцями з’являлися і повії. Справедливості ради слід зауважити, що це не було аж надто масове явище. У пристойних кварталах жрицям кохання суворо заборонялося з’являтися. Тому вони оселялися в найменш примітних районах, де поряд з проституцією були азартні ігри, пияцтво, грабунки та бідність.
Спроби змін
На стику XIX та XX століть суспільство вимагало від влади міст штату заборонити проституцію. Тиск громадськості та церковних груп був доволі відчутний, тому адміністрації полісів змушені були реагувати.
Щоб і вовки ситі, і вівці були цілими, то деякі міста, на кшталт Вако, Ель-Пасо, Далласу та Х’юстона ввели неписане правило. Першим постулатом усної домовленості з представницями найдревнішої професії було те, що вони погоджуватимуться сплачувати так звані регулярні штрафи. Це напівчесно легалізувало проституцію, а місцеві влади брали будинки розпусти під свою опіку. Другим правилом було розміщення борделів тільки у певних місцях — зонах пороку, як згодом охрестили їх містяни.
Був час, коли робилися спроби офіційно легалізувати будинки розпусти. Таким закладам офіційно видавали ліцензію після того, як працівниці цих будинків проходили медичний огляд.
Сутенерство не набуло масового характеру у штаті Техас до кінця XX століття. Як правило, будинками терпимості керували мадам. Попри те, що вони старалися залишатися в тіні, деякі імена стали відомими. Серед найвідоміших — мадам Бланш Дюмон та Мері Портер. У тодішній пресі зафіксовані імена інших керівниць, вік яких зазначається від сімнадцятилітніх до поважних сімдесятилітніх жінок.
У період між двома світовими війнами був виданий наказ про сувору заборону проституції. Таким чином влада намагалася вберегти вояків від венеричних захворювань. У 60-70 роках борделі почали занепадати. Натомість любителі полунички зустрічалися з жрицями кохання в готелях, автомобілях або замовляли інтим-послуги додому. У 80-90 ця бізнес-індустрія почала працювати через сутенерство.
Підсумовуючи ретроспективний огляд, можна виділити наступне:
- штат Техас найдовше від всіх інших частин США, був місцем для кварталів пороку;
- будинки терпимості існували напівлегально, сплачуючи данину людям при владі;
- будь-які спроби подолати проституцію зазнавали краху, причому в усіх містах штату.
Vinegar Hill — перший район червоних ліхтарів
Першим районом червоних ліхтарів у Х’юстоні став Оцтовий пагорб. Є різні версії його назви, від нашестя оцтових скорпіонів до неприємного запаху, що долинав від сусіднього заводу оцту. Однак, за словами одного із тодішніх жителів, слова якого зафіксували в газетній хроніці, який стверджував: “Алея жерстяних банок, є найважчим районом не тільки Х’юстона, а всього Півдня”. Це схоже на правду, оскільки в іншій газеті згадується про Vinegar Hill як про місцину, на якій “безладно розкидані одно- та двоповерхові кам’яниці та напівзруйновані халупи. Між будинками немає ніяких огорож та тротуарів, окрім протоптаних вузьких стежечок”.
Саме в цьому районі Х’юстона й оселилися жриці кохання. Здебільшого не від солодкого життя жінки ставали ними. Керувала будинком терпимості Керолайн Райлі, яка була відома під прізвиськом “Одноокий Терор”. Жінка була темношкірою, однак це не завадило їй керувати не тільки борделем, а й опікуватися іншими кримінальними справами на кшталт азартних ігор та наркотиків. До слова, район був притулком здебільшого для чорношкірих містян, але це не заважало безперешкодно іншим етнічним групам відвідувати його.
Поліція час від часу навідувалася сюди, але здебільшого закривала на діяльність Керолайн очі. У газетах є згадки про притягування до відповідальності мадам Райлі, та вона відбувалася штрафами. Однак місцеві релігійні громади почали тиснути на владу, щоб присікти розпусту у Х’юстоні. До того ж нова гілка залізниці мала проходити через цей район. Місцеві правоохоронні органи та пожежники почали систематичне прибирання місцевості, поступово руйнуючи й так утлі будинки. Після смерті Керолайн Райлі Оцтовий пагорб знесли зовсім, а на його місці збудували готель Tennison. Повії Х’юстона змушені були шукати новий притулок.
Щасливчики в улоговині
Першою згадкою про Х’юстонський квартал червоних ліхтарів Happy Hollow є замітка в газеті Galveston Daily News від 9 липня 1847 року. В ній зазначається, що після рейду поліції, було затримано кілька повій.
Цікаво також, що на картах 1896 року цей район складається з двоповерхових дерев’яних будинків, які зазначені як жіночі пансіони. Цікава назва, свого роду евфемізм для борделю. За ще одним джерелом, федеральним переписом 1900 року, багато мешканців Хеппі Холлоу вказані як ув’язнені за проституцію. За цим же джерелом відмічено, що більшість мешканців це молоді й неписьменні англо- та іспаномовні жителі. Була також незначна частина афроамериканців. На цій підставі можна цілком правдиво стверджувати, що Щаслива Улоговина таки була ще одним районом для утіх за гроші.
У цьому районі було багато салунів, які з’єднувалися з будинками терпимості критим переходом. Цікавий ще один факт. Коли у 1897 році начальник поліції Х’юстона Джонс видав постанову про заборону працювати салунам з опівночі до 4 години ранку, то 4 заклади Happy Hollow ігнорували цю заборону. Цікаво, Чому?
Таке нахабство не могли терпіти добропорядні жінки, які залучили на свій бік церковні громади. Найактивніше проявила себе методистська єпископальна церква Шірна. Противники розгульного життя підписали петицію та передали місцевій владі.
Щоб задовольнити розсерджених містян, влада вчинила хитро: не продовжила ліцензію на торгівлю алкоголем. Нема алкоголю — нема розпусти. Поступово квартал червоних ліхтарів був витіснений з Happy Hollow. У 1908 році він перемістився на захід, до “заповідної” зони, відомої як “Резервація” в районі Хардкасл.
На місці колишньої Щасливої Улоговини тепер розміщено театральний район Х’юстона, готель Lancaster та офісні будівлі.
Нові часи
Середина XX століття принесла колосальні зміни не тільки у світоустрій, а й у сферу інтим-розваг. Борделі як такі канули в Лету. Повії почали трудитися біля ресторанів та готелів. З появою телефонів працівниці індустрії почали працювати за викликом. Суспільна мораль теж вже мала вагоміший вплив на владу. Але викоренити порочні розваги не вдалось і не вдасться, оскільки вона є доволі прибутковим бізнесом. Та й про три основні позиції мужчин, про які ми починали цю статтю, забувати не варто.
